- Пречиста Діво, спаси і допоможи! - з такими словами кинувся Лицар у бій з розбійниками, що оточили його. Гострий меч, який вірно рятував Лицаря у жорстоких двобоях, раз по раз спускався на голови лихих людей.

  Неочікуваний був кривавий бій. Поволі їхав собі сонячними стежинами Карпатських гір шляхетний Лицар. Славу великого воїна здобув він у далеких країнах. Віз з собою дорогоцінні трофеї. Власне,  багата збруя та блиск обладунків вершника спокусили лиходіїв.

 - Не чекайте на ласку, лиходії! - розсікав мечем безстрашний воїн. Та вбили його коня, впав Лицар на землю... Ось вже близько налиті кров'ю очі, тягнуться жадібні руки, завдаючи ножем удар за ударом.

  І раптом заклякли розбійники. Несамовитий крик жаху пролунав із спотворених злістю вуст. В паніці кинулися розбійники врозтіч. Не відразу зрозумів Лицар, що сталося. А коли побачив, сам скам'янів від страху: ламаючи кущі на галявину вийшла величезна Ведмедиця. Встала на задні лапи і звступила собою сонце.

  Але не чіпала Ведмедиця Лицаря - обійшла навкруги, сіла осторонь і охороняла пораненого. Лише як почулися голоси людей, що поспішали на допомогу, поволі піднялася та зникла в лісі.

 - От так  Свята Діва-спасительниця, - тільки подумав Лицар і знепритомнів.

  А добрі люди прийняли Лицара, вилікували. І міг би він далі вирушати у пошуках слави та щастя, та не схотів.

  Минули роки. Інколи Ведмедиця влітку приходила до Лицара похизуватись своїми ведмежатами, та тільки недовгим був її вік. І тоді побудував Лицар на пам'ятному місці башту  "вежу" по-місцевому. І назвав її "Вежа Ведмежа".

  Нехай же стоїть вежа непорушно.

  Нехай святиться навіки вічні єдність доброго звіра і доброї людини!